Головна | Реєстрація | Вхід

Каталог статей


Головна » Статті » Історія села » Історичні згадки про село

Історичні спогади про село

Походження назви села Ясногородка

Церкву у селі було побудовано у 1713 році. Стояла вона на підвищенній місцевості - горі, яка носила назву Ясна гірка. З цієї місцевості добре було видно навкруги : Київ, Києво-Печерську лавру. Перше поселення було біля церкви, і назвали його Ясногородка (від назви гори – Ясна гірка). Часто розповідали майже легенду про церковище. Ця легенда переходила із покоління в покоління: 

«Стояла красива церква. Люди ходили до неї: молились, просили у Бога прощення за свої гріхи, вінчались та виконували різні релігійні обряди. Та в один прекрасний день церква зникла - провалилась. Від неї нічого не залишилось, а на її місці утворилось озеро. Воно було таке глибоке, що скільки людей намагалися знайти дно - не знаходили його: настільки воно було глибоке.»

Недалеко котив свої води Славутич. По Дніпру їздили чумаки по сіль у Крим із півночі. Для відпочинку вибирали Ясну гірку. «Де заночуєм?» – запитували вони один у одного. «Та на Ясній гірці», – такою була відповідь. До Києва ще далеко, ніч проводити на воді небезпечно, адже здавна в селах біля Києва: у Старих Петрівцях, у Нових Петрівцях завжди були охочі розбагатіти за рахунок інших і часто грабували проїжджих як на суші, так і на воді. А місце на Ясній гірці затишне.

На фото: Пан Шабанов


Історична довідка

У 1966 році експедиція інституту археології АН України обстежила береги водоймища Київської ГЕС. Розпочалися розкопки, які тривали до 1972 року. В процесі досліджень з’ясувалось, що поблизу села Ясногородка існували поселення доби бронзи.

В добу бронзи було винайдено новий метал ­– бронзу, що являв собою сплав міді з оловом, свинцем, миш’яком. На території України доба бронзи існувала упродовж близько 100 років, з кінця ІІІ до початку І тис. до н.е. В розвитку її виділяють три етапи – ранній, середній та пізній, а у поширенні: дві зони – степова і лісостепова. Степову зону заселяли скотарі, а лісостепову – землероби-скотарі.

У лісостеповій зоні, до якої належить і Київське Подніпров’я, розвитку набуває орне землеробство. Вирощували кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, льон, коноплю, горох. Селилися люди по берегах річок та приток, на підвищеннях у заплавах, споруджуючи невеликі поселення на 15-20 жител. Будували житла з дерева, ледь заглиблюючи їх у землю. У будівництві використовувалась і глина, якою обмазували стіни та будували окремі вимостки на земляній підлозі.

Лісостепове населення, так звані скіфи-орачі, в яких дослідники вбачають праслов’ян, були підкорені степовими скіфами.

Значна група археологічних пам’яток, виявлених поблизу села Ясногородка, належить до періоду Київської Русі І-ХІІІ століття. На початку ХІ ст. середньодніпровський регіон став однією з найрозвиненіших областей Київської Русі. Розвиток феодалізму йшов швидкими темпами. В цей час спостерігається значне збільшення кількості населених пунктів. Невеликі неукріплені поселення в літописах називались «село», «сільце». Вони розташовувались переважно по берегах водойм, що зумовлювалось насамперед характером господарства: використанням землі під оранку, заплавних луків для пасовищ, потребою у природних водоймищах у мисливському та рибальському промислах, водопостачанні, коли криниці ще не ввійшли в побут населення. Майже на всіх досліджених давньоруських селищах Київського Подніпров’я знаходили уламки кам’яних жорен. Землеробство стало тут на твердий грунт і велося, доки натовпи татар не змели ледь не все населення України, а заразом і знищили той рівень культури котрий встиг досягти тоді цей землеробський край.

Отже, наша земля була заселена давно, але вперше Ясногородка згадується в історичних джерелах ХVII століття. У Київському облдержархіві є відомості про надання гетьманами і царями Києво-Межигірському монастирю сіл Глібівка, Ясногородка, Козаровичі, озер Козаровських і Ясногородських. Гетьман Павло Тетеря був власником села Ясногородки, а потім подарував село, спасаючи свою душу, Києво-Межигірському монастирю.

Є відомості і про відхід сіл Глібівка, Ясногородка, Козаровичі від монастиря у зв’язку з договором 1686 року. (Київський облдержархів, ф. – 1660-1686, оп. 1, спр. 1229)

Голодна, поганоземельна і малоземельна Польща з Литвою звернули увагу на Україну і завдяки силі захопили її в свої руки. З’явилися пани, що володіли величезними наділами і маєтками, з’явилася дрібна шляхта, від котрої ще більше потерпав народ, ніж від володарів великих маєтків. Народ застогнав від неволі і почав вживати всі можливі заходи для врятування свого з рук чужих йому панів. Одним із таких заходів було визнання над усією Україною влади царя московського.

За часів панування Польщі всі маєтки православних монастирів були конфісковані. Ясногородка стала вотчинною власністю Євстафія Потоцького у 1745 році. (Київський облдержархів, ф. 59, оп. 1, спр. 1344)

З 1757 року Ясногородка належала його сину Кастену. У 1783 році Іосиф Кубинський придбав купчу Козаровичів з Глібівкою і Ясногородкою. В цей період в Ясногородці було 1125 жителів у 104 будинках. Була церква, Миколаївська, землі мала біля 36 десятин, побудована близько 1713 року. До Ясногородського приходу було приєднано села Толокунь і Толокуньська Рудня.

Після смерті І.Кубинського ці три села у 1845 році перейшли його дочці Іоанні Францевні, котра була замужем за статським радником Бобрь-Петровицьким.

У 1865 році вона передала ці маєтки своїй донці, графині Л.Ф.Потоцькій (уродженці Бобрь-Петровецькій).

В цей час нам відомо, що дворянин Івицький Н. орендував винокурний завод графині Потоцької Л. у Ясногородці.

В Києвському облдержархіві зберігається довіреність, яка видана поміщиком Туркуллаєм Й.А. титулярному раднику Ромашевському Ф.М. на ведення справ по маєткам графині Потоцької Л. в селах Глібівка, Ясногородка, Козаровичі у 1866 році.

У 1875 році с. Ясногородка була продана графинею Потоцькою Л. колежському регістратору Васькову Н.

У 1887 році в Ясногородці відбудовується церква ім. святого Миколая, яка за словами Л.Похилевича була побудована у 1713 році.

Відомо, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століття село належало поміщикам Єфремовим.

В матеріалах архіву існує документ про дозвіл відкрити паровий млин в маєтку поміщиці Єфремової в містечку Ясногородка у 1913 році. Село було багатим на млини: вітряки, водяні млини, паровий млин. Молоти зерно до ясногородських млинів возили мешканці всіх навколишніх сіл. Мабуть, тому в селі так багато людей на прізвище Мельник.

Перші згадки про село

Старе село Ясногородка ділилося на окремі ділянки, які мали такі назви: 2 Ланки, Загребля, Глуха вулиця, Жданова двірня, Сербин, Маганівка, Дубина. Ці назви збереглися і до наших днів. 2 Ланки - це попові лани : один за могилками, а другий від пошти до садиби Осадчої Галини. Загребля - земля за греблею, Жданова двірня – це вулиця, на якій майже всі жителі мали прізвище Ждан, Глуха вулиця стояла осторонь центральної вулиці, яку називали Село. 

Старе село розкинулось від магазину до кордонів сінокосів села Глібівки. Тут росло багато вільхи, яка останнім часом, до появи Київського водосховища, охоронялась. Заборонялось вирізати вільхові дерева на дрова. Серед лісу зустрічалися невеликі озерця, де було дуже багато риби : линів, карасів, щук, в'юнів. Центральну вулицю цього старого села називали Дубиною. В давнину тут росли дуби. Часто навесні Дубину заливала весняна повінь. Особливо сильною була повінь в 30-ті роки. Тоді жителі Дубини переселились на підвищену місцевість, в Нове село. Тут жилося краще : люди не боялися повені, краще зберігалося майно, тварини і птиця. 

Там, де закінчувалася Дубина, починалися Роги. Їх було 3 : Гадючий ріг, Пригарків ріг, Седенків ріг. Всі роги були розташовані серед вільхових дерев і соковитих покосів. Там же були і ділянки родючої землі - городи, озерця, де купалися не тільки діти, а і дорослі. 

На лузі біля Дніпра заготовлялось запашне сіно. Майже на межі з Глібівськими покосами стояла одинока хатина у березовому гаю. А трохи далі - земляний вал. Цей вал було насипано руками селян, які прокладали його через болото, ліс. Вони возили землю возиками. Це було в голодні 1932-33 роки. По плану вал був основою для залізниці, щоб вивозити ліс до притоки Дніпра ( Глібівська пристань). Можна тільки здогадатись, чому вал був недобудований - голодомор. Залишки цього валу можна було бачити до появи Київського водосховища. 

До Старого села входили і Лози. Кругом верби, лози і декілька хатинок, які потопали в зелені. Дуже славились Лози : там росло багато татарського зілля (плюшняку). На свято Трійці мало хто з жителів не побував там, щоб не нарізати плюшняку та не прибрати на свято свою оселю. 

Особливо славились Роги тим, що там була парна баня. Це було у Саденковому розі. На той час це було рідкісне явище. Цю баню зробив дід, який приїхав з Петроградської губернії до дочки, яка вийшла заміж за нашого односельчанина. У баню приходили майже всі жителі села: чоловіки, жінки, діти. Парились, використовуючи березові віники. За баню діду Сергію платили хто 2-3 яйця, хто шматок сала, молоко, тому що грошей у людей не було. 
Старе село залишилось у спогадах наших односельчан.


Категорія: Історичні згадки про село | Додав: DKozhemyaka (17.08.2010)
Переглядів: 1486 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Пошук

Copyright KD © 2019 | Конструктор сайтів - uCoz