Страшні рани залишила війна нашoму селу. Село в руїнах : спалене, знищене, продукти забрані. Після повернення в село люди думали, як вижити. Вони будували собі примітивне житло: копали землянки; окопи, які викопали на горі німці, пристосовували під житло. їсти не було чого, осінь була холодною. Картопля, не викопана на полях, пішла на їжу. Раділи тому, що можна було дістати мерзлу картоплю, капусту, яка залишилась на полях Демидова. Капусту возили санками. Багатьом це було не під силу. Але вижили. Обробляли землю по-різному. Тракторів не було, орали землю кіньми. Часто орали підлітки, юнаки і дівчата, чоловіків було вдома мало, всі були на фронті. Домашні городи орали в кращому випадку коровами. Але корів у селі було дуже мало. І тоді жінки, підлітки запрягались і тягнули плуг. Корів у селі було мало, у колгоспі – жодної. Щоб забезпечити ферми колгоспів худобою, посилали людей в Німеччину за тваринами. Із нашого села поїхала Бублик Євдокія Костянтинівна. Із Німеччини гнали корів своїм ходом. І яка це була мужня жінка, яка все це витримала.
Поволі відбувалася відбудова колективного господарства. З'явились трактори, комбайни та інший сільськогосподарський інвентар. Але праця в колгоспі була тяжкою і неоплачуваною. Село почало відбудовуватись. У селі побудували Будинок культури, лікарню, амбулаторію, аптеку (раніше аптека знаходилась у будинку Марії Клименкової), школу (спочатку початкову, а потім 11-річну). Побудували магазин, сільраду, ферми та ін. З'явилися добротні будинки, у будинках – сучасні меблі, килими. Багато молодих людей поїхало до міста влаштовувати там своє життя. І зараз у селі мало знайдеться таких сімей, щоб у них не було в Києві або інших містах родичів, які додому приїжджають тільки на свята та провідати своїх посивілих батьків.
Відразу після війни головою колгоспу був Ворон Мануїл. Людина неосвічена, але практична. Він розумів, що потрібно відбудувати село. Часто використовував непопулярні методи: дав дозвіл на вирубку сосен у парку села. Парк – це була окраса села, але його знищили. До цього часу залишились осокори, що оточували парк. Потім довгий час працював головою колгоспу Ляшенко Микола Семенович. Пізніше три села об'єдналися в радгосп «Козаровицький»: Козаровичі, Глібівка, Ясногородка. Керуючим відділком радгоспу «Козаровицький» поставили Гончара (жителя Глібівки).
| 
