Гончар Микола Петрович був останнім головою колгоспу ім. 1 Травня. Коли утворився колгосп «Козаровицький», став директором радгоспу. Ясногродка, Глібівка, Козаровичі входили до складу радгоспу. Контора Ясногородського відділу радгоспу знаходилась у приміщенні закритих на той час дитячих ясел. Пізніше була перенесена у праве крило новозбудованого сільського клубу. В нинішній час тут розміщено церкву отця Богдана.
На той час в Ясногородці існувала тракторна бригада, яка обслуговувала 15 тракторів, конюшня з 10 парами коней, ферма з 150 коровами, телятник з 320 телятами. Для корів було відведено літній табір на луках. Тричі на день доярок возили на дійку корів. 15 корів вручну мала подоїти кожна доярка тричі на день. Але ця важка робота не лякала жінок, і їхали вони з піснями на роботу і з роботи. Молоко здавали державі. З утворенням Київського моря літній табір для корів перенесено було у ліс під Круги.
Працювала свиноферма. Доглядали за вівцями. Бригадиром городньої бригади тривалий час був Кухаренко Микола Андрійович.
На парниках працювала перша ланка – 22 жінки. Вони вирощували розсаду помідорів, капусти. А потім жінки з городньої бригади її висаджували в ґрунт, доглядали, отримували хороші врожаї овочів. Помідори, огірки, капусту, картоплю, буряки, навіть полуницю вирощували на ясногородській землі. Ланковими в городній бригаді були:
- Овдієнко Серафима Максимівна
- Гуща Марія Андріївна
- Кухаренко Антоніна Іванівна
- Пікуза Марія Федорівна
- Опанасенко Марія Романівна
- Ісаєнко Зінаїда
Бригадир давав завдання ланковим, яку роботу виконувати наступного дня. А ланкові звечора запрошували членів своєї ланки на роботу. У колгоспі за виконану роботу нараховувались трудодні, у радгоспі з працівниками розраховувались грішми. На початку місяця вони отримували заробітню платню.
За сумлінну роботу працівники отримували премії, цінні подарунки. Тракториста Антоненка Михайла було нагороджено орденом Червоного Прапору. Ордени Знак Пошани було вручено Осадчому Андрію Вікторовичу і Кухаренку Миколі Андрійовичу. Ланкову Гущу Марію Андріївну було нагороджено орденом Червоного Прапору. Після війни на території 40 га розбили фруктовий сад. Яблуні, груші, черешні. Дбайливо доглядали сад. Своєчасно обрізували гілля на деревах, орали міжряддя. Щоб не росли бур’яни на міжряддях, садили горох, вику. Від цього ґрунт ставав ще родючішим. На вишневій алеї саду було розміщено пасіку. Завідував пасікою Нікон. Фрукти реалізувались в магазинах м. Києва. До збору врожаю залучались і школярі місцевої школи. Прийшов час, старі дерева не давали такого врожаю фруктів, як хотілося. Старі дерева викорчували і залишились лише спогади у Ясногородці про красу саду, який цвіте навесні; про аромат яблуневого цвіту, про чарівний смак яблук з дивовижними назвами.
З утворенням колгоспу «Козаровицький» більше уваги почали приділяти вирощуванню капусти на насіння. Було побудовано великий льох, де взимку зберігали капусту. А у жінок, членів городньої бригади, прибавилось роботи: треба було кілька разів на зиму перебрати, почистити капусту.
Зараз можна лише дивуватись, як встигали жінки вести домашнє господарство, виховувати дітей і працювати в радгоспі. А встигали ж. Є в нашому селі матері-героїні:
- Кухаренко Марія Єреміївна – 6 дітей
- Стадник Марія Кирилівна – 14 дітей
- Малошок Галина – 6 дітей.
Щоб полегшити роботу жінки-матері в 50-ті роки було відкрито дитячі ясла. Кухаренко Марія Єреміївна працювала там поваром. Після закінчення школи нянею працювала в дитячих яслах Віра Петрівна Пікуленко. Пізніше вона перейшла в місцеву школу, довгий час працювала піонервожатою. Потім закінчила заочно педагогічний інститут ім. Горького і викладала в Ясногородській школі українську мову та літературу.
На початку 90-х років радгосп «Козаровицький» розпався. Ясногородці так і не зрозуміли, чому в селі Козаровичі є газ, асфальтовані дороги, є водопровід, а Ясногородка залишилась в такому вигляді, як до вступу в радгосп.
| 
