| 20-ті роки. Сподівання більшовиків на світову революцію не здійснились. Країну, виснажену революцією і війною, охопила соціально-економічна криза. Керівництво держави вирішило повернутись до політики «військового комунізму». Влада намагалася вирішити продовольче питання шляхом продрозверстки. Для реквізиції хліба у селян залучались війська. Але це був ризикований шлях, адже Червона армія на 77% складалась із селян. Селяни відмовлялись виконувати продрозверстку, вони скоротили свої посівні площі до мінімуму. А Москва постійно вимагала від українського керівництва нових постачань хліба. У країні розпочався голод.
Щоб врятуватись від голоду деякі жителі нашого села вирішили у 1924 році виїхати у Миколаївщину, «на степ», тобто у ту частину нашої країни, де землі було доволі. Ніколи наші односельці не боялись роботи, навпаки, вони шукали її. Бо робота нас годує, тримає на цьому світі. Степ? Багато землі? Отже, голоду не буде! Отже, вперед, «на степ»!
І розпочалася робота. Розпочалося будівництво осель. Адже є тільки земля та ще скот, та одяг й дрібні предмети побуту у скринях, що вони привезли з собою.
Туга за рідною землею, за селом не полишала наших односельців. Тому й назвали своє нове село на далекій Миколаївщині Ясногородкою. Там вони і прижилися.
У листопаді 2004 року Ясногородка Миколаївської області Єленецького району відсвяткувала своє 80-ти річчя. Запрошення на свято прийшло й у наше село, адже переселенці не поривали зв'язків із своїми родичами, земляками. Не дивлячись на далеку дорогу, делегація з 20 чоловік на чолі з сільським головою Салютою Андрієм Миколайовичем приїхала на свято.
Серед них була Марія Никанорівна Самійленко. Батько її Самійленко Никанор Андрійович, тричі виїжджав у Миколаївську область. Хату на батьківщині не продавав, сподівався заробити грошей, щоб утримувати свою родину, і повернутися назад. Спочатку виїхав сам. Повернувся. Вдруге – забрав із собою дружину, Самійленко Ганну Лукінічну і доньку Марію. Сама в далекій Ясногородці Марія пішла до школи. Вчилась там до п’ятого класу. В 1945 році родина повернулась на батьківщину, в рідну Ясногородку. В Ясногородській школі Марія Никанорівна продовжувала навчання. І ось через багато років така нагода! Із захопленням розповідає Марія Никанорівна про зустріч з рідними, з однокласниками. Мартинюк, Корж, Митюхін… Це однокласники Марії Никанорівни.
Виборна Ольга Савична розповідає про зустрічі в далекій Ясногородці. Її батько, Кухаренко Сава Іванович, виїхав «на степ» перед війною. Ольга Савична на Миколаївщині зустрілась із своєю двоюрідною сестрою Галею та її дітьми: Данилом та Харитою. До речі, наш земляк Мельник Андрій Косіянович, доводився їм двоюрідним братом. Дружина Андрія Косіяновича згадує, що Данило та Харитя приїжджали в наше село на хрестини їх молодшого сина Михайла. Поїздку в село Ясногородку Миколаївської області підтримало і спонсорувало підприємство «Укрспецавто» (м.Київ), яке є офіційним куратором всіх питань життя нашого села. Стараннями і зусиллями сільського голови Салюти А.М. було організовано поїздку на ювілей наших побратимів.
Надовго запам'ятається нам зустріч із земляками. Видно, ретельно готувались вони до свята. Провели ряд конкурсів, в яких брали участь як діти, так і дорослі. Свої роботи показали вихованці дитячого садка, була організована виставка кулінарних і хлібопекарських виробів, виставка місцевих майстринь-вишивальниць, випилювання по дереву, творчих робіт учнів школи на тему «Моє рідне село», виставка садовоогородніх культур. Ведучі відкрили свято. Пролунав Гімн України. Найстаршому жителю села Олександру Кириловичу Отрошенку вручили хліб-сіль. Його коротка розповідь була присвячена забудові села в 1924 році. До меморіалу Слави було надано право покласти квіти старожилам О.К.Отрошенку, Л.П.Обушенку, М.І.Шатохіну, В.І.Дарієнко.
А потім Ясногородка приймала поздоровлення . Наш сільський голова Салюта А.М. після привітання передав до місцевого музею жменьку землі предків, книгу історії села Ясногородки Вишгородського району та годинник - символ відліку часу про поріднення наших сіл. Наймолодша представниця нашої делегації Іщук Майя вручила хліб-сіль на домотканому рушнику директору місцевої школи Л.В.Кононенко.
У той же день відбулася презентація герба села. Віднині село має свій герб, автором його є Н.М.Деменко. А потім був концерт. Святкова програма перепліталася вітаннями. Вітали наймолодшого жителя села Ростислава Лікаря і найстарішого Олександра Кириловича Отрошенка, ровесників села М.С.Дядю, Н.Р.Проценко та 6 сімейних пар, які відсвяткували золоте весілля. Це подружжя Отрошенків, Приходченків, Подкурів, Самойлових, два подружжя Оверченків.
Масові ігри, лотерея, аукціон, футбольний матч - це далеко не весь перелік заходів на святі. Довго лунали над селом пісні. Віртуозна музика нашого Ю.Г.Руденка, баяниста і весельчака, полонила серця і душі ясногородців.
Завершенням свята став святковий феєрверк, танці та «карооке» на майдані. На честь поріднення нашого села і Ясногородки, що на Миколаївщині, закладено каштанову алею.
Добру традицію в порідненні сіл запровадили для старшого, теперішнього і прийдешнього поколінь наші земляки. Щоб знали вони, якого роду-племені, звідки їх коріння і не цуралися цього.
«Ой роду мій красний, роде мій прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є»,-
слова цієї пісні про наші родини, які так далеко знаходяться одна від одної.
Тож не цураймося, шануймося, бо ми того варті.
Зв’язки тривають. Це добре. Але було б ще краще, якби ніякі лиха, ні війни, ні голод, ані скрута не розлучали наші родини.
|
