Зове у мандри вільний вітрограй...
Читай багато книг, щоб щось в житті збагнути,
Та чи знайдеш свою стежину - не питай,
Бо час життя назад не можна повернути.
Летять по небу вічні білі гультяї, гонимі вітром;
Хтось прагне заходу, хтось – сходу,
А ти люби свій край і береги свої,
І вільну пісню українського народу.(І.М.Кожем'яка, 2006 )
У житті кожної людини бувають миттєвості, коли незалежно від її бажань відбуваються зміни, які кардинально змінюють її долю. Часто буває, що професія вибирає нас. Так сталось і зі мною, коли в колективі вчителів нашої школи за таємного голосування колеги - вчителі вибрали мене директором школи. Це був 1987 рік - перший післячорнобильський, коли нашому суспільстві назріла криза влади. Це роки перебудови, власне тоді і народжувалася демократія в нашій країні.. У ті роки було важко підтримувати на плаву життєдіяльність школи. На утримання школи коштів майже не виділялось, зарплату працівникам школи затримували по півроку, але ми працювали, бо знали: зникне школа - зникне і село, а дітей мусив хтось навчати. І ми, як уміли і як могли, підтримували свою школу. Це було наше місце роботи, місце навчання наших дітей.
Майже вручну перекрили дахи шкільних приміщень, побудували погреб, водопровід, зливну систему, відремонтували їдальню, туалети, добудували майстерню, замінювали підлоги у класах, зробили під'їзд до школи і вимостили плитами площадку перед школою, зробили новий дитячий майданчик.
З 1993 року школа стала середньою завдяки співпраці і підтримці тодішнього і нинішнього сільського голови Фаріона К.П., який завжди дбав про розвиток школи. Можна і треба поіменно назвати людей, з якими мені випала честь працювати, які в міру своїх сил і здібностей виховували і навчали дітей. Найдосвідченішими з них були Осадча Марія Миронівна, Прокопенко Парасковія Дмитрівна, Лемешко Вадим Іванович, Пікуленко Віра Петрівна, Фесюк Петро Олександрович, Кожем'яка Людмила Олексіївна, Гусєва Людмила Григорівна, Ткач Володимир Васильович, Іващенко Лідія Іванівна, Гримальський Микола Тимофійович, Пізніше в колектив влились Малашок Василь Іванович, Рак Віталій Іванович та молоді вчителі - Степанець (Іванова) Людмила Дмитрівна, Бондар (Устенко) Наталія Володимирівна, Малашок Марина Іванівна, Ткач Олена Сергіївна, Ткаченко Наталія Олександрівна та інші.
Серед технічних працівників особливо згадується Андрій Христофорович Козак, який з нічого умів зробити все необхідне для підтримання життя школи. Багато років працювали кочегарами Малашок Микола Мусійович, Строянівський Анатолій Григорович, Малашок Віктор Іванович, добросовісно працювали прибиральницями школи Клименко Любов Григорівна, Ждан Ольга Максимівна, Сивашенко Ольга Іванівна, медсестра школи Смага Валентина Василівна, бібліотекар Малашок Євгенія Андріївна, повар Садовникова Віра Кирилівна та інші працівники, які вкладали свою душу в роботу і розвиток школи. Можливо, трохи незручно говорити про сьогоднішніх моїх колег високим стилем, але всі вони заслуговують на повагу й подяку.
Найголовніше в школі, на мою думку, - взаємна любов вчителів і учнів в поєднанні з вимогливістю один до одного, в спільній праці одних навчати, а інших учитись. Протягом роботи на посаді директора школи , члена виконавчого комітету сільської ради, я завжди намагався доводити, що школа - це серце нашого села, його майбутнє. Школа випустила багато обдарованої, розумної, працелюбної молоді. Ми пишаємося своїми випускниками, коли читаємо про них в газетах, журналах, коли бачимо їх на екранах , коли читаємо їхні вірші, дивимося їхні картини або слухаємо музику. Серед них є відомі поети, вчителі, лікарі, інженери, військові, працівники різних професій. Пишаємося ми і тими, хто залишився в селі, тут чесно робить свою справу і є взірцем для своїх дітей.
Вдивляючись в очі сьогоднішніх учнів, я пізнаю в них їхніх батьків-випускників нашої школи. Я пам'ятаю усіх тих, кого зустрічав 1-го вересня і проводжав у доросле життя.
|
