| Учні Ясногородської школи неодноразово відвідували своїх земляків і просто добрих знайомих в Димерському реабілітаційному центрі одиноких і пристарілих, інвалідів. 25 чоловік тут отримують медобслуговування й догляд.
Овсюхно Ольга Іванівна. Вона довго працювала в Ясногородській лікарні медсестрою. Сама не місцева, але так полюбила Ясногородку, що навіть не хотіла їхати на батьківщину, коли вийшла на пенсію і коли потребувала стороннього догляду. Куди ж їхати, півжиття прожила в Ясногородці, тут її всі знають і люблять. Сусіди, просто знайомі приходили до неї поговорити, отримували поради, допомогти занести води чи то дров у хату. І завжди з неймовірним спокоєм у душі залишали її оселю. Яка сильна і мужня жінка! Сестрички Женя і Олександра Олексієнки не тільки привозять їй гостинці, а й готують лише для неї концертні номери. Пісня про бабусю виконувалася для неї. На жаль, Ольга Іванівна прикута до ліжка, але скільки доброти й теплоти в її очах, коли вона розпитує про Ясногородку, про людей села. Всіх вона пам’ятає і любить. 
Чайковська Софія працювала прачкою в Ясногородській лікарні. Доля повернуласьтак, що вона опинилась у цьому будинку. Важко пересуватись їй, але вона завжди сповнена життя і енергії. «Сонічка», – так її називали в селі.
Отрошенко Олена Романівна. Це людина-легенда. Після того, як знесли хату, де вона проживала з батьком, побудувала Олена собі хатинку в парку при в’їзді в село. Яка ж то була оселя? Вітер подує, і вона розвалиться. Розповідають жителі села, що помітив ту оселю тов. Шелест, який їхав на дачу в Сухолуцький заповідник. Зацікавився дивною оселею і дав розпорядження негайно надати Олені пристойне житло. Оселилась Олена в гуртожитку в селі Козаровичі, працювала в радгоспі. Після виходу на пенсію оселилась в будинку пристарілих. А парк, де стояла її оселя, досі місцеві жителі називають «Ленпарком». Буригіна Анна Іванівна. Добра, працьовита жінка. Видно, не солодко їй жилося в рідній домівці, тому й оселилась тут. Як вона, маленька, тепер без роботи? Адже ясногородці знають її як невтомну трудівницю. Ні хвилини не сидить, склавши руки. Обробляє присадибну ділянку, везе дрова з лісу, вкотре на зиму ремонтує грубу, «пєчу», – як вона висловлюється. Відпочивайте, Анна Іванівна!
А ось наша знайома, Марія. Вона сліпа, але по голосу пізнає кожного. Ясногородці пам’ятають її з того часу, як вона оселилась у лікарні в селі. Так, саме в Ясногородській лікарні організували будинок престарілих, а пізніше його було перенесено у приміщення Димерської лікарні. І працюють до цього часу в Димері жителі Ясногородки, доглядаючи одиноких і престарілих: Тимошенко Світлана Іванівна, Малашок Любов Олексіївна, Фаріон Ольга Костянтинівна та інші.
Учнів нашої школи тут радо приймають і ми з задоволенням їздим туди кілька разів на рік. Заздалегідь готуємось до поїздки. Проводимо акцію «Милосердя», збираючи подарунки для мешканців будинку. Консервацію, крупи, овочі, книги учні приносять, щоб потім відвезти їх нашим друзям. Учасники художньої самодіяльності готують концертні номери. В програму концерту включаємо пісні, вірші, гуморески, і танці. Шевченко Антон, Супрун Ярослав, Злобинець Андрій, Супруни Світлана і Анастасія, Олексієнки Євгенія і Олександра, Макаєва Юлія із задоволенням виступають перед жителями будинку. Разом з юними артистами мешканці співають, сміються і плачуть. Замовляють нові номери художньої самодіяльності. Висловлюють бажання послухати пісні у супроводі акордеону і гітари. А наш музикант Гусєв Володимир всі ці побажання виконує.
А як співає Макаєва Юлія! Передати словами неможливо, треба послухати. Вона не тільки співає, а й читає напам’ять вірші. А вірші вона пише сама.
Мешканці будинку пристарілих із задоволенням чекають на юних артистів.
Після концерту діти знайомляться з умовами проживанням мешканців, відвідують тих, хто не в змозі прийти до «концертної зали», передають їм привіт від ясногородців, та ще й співають пісні в кімнатах.
| 
